Чи заговорить Маріуполь українською?

• Поделиться
• Печатать

Сьогодні – день української писемності та мови

9 листопада відзначається день української писемності та мови. Усі зразкові школи, вузи до цього дня готують концерти, урочисті заходи, сценарії до яких так і «дихають» любов'ю до рідної країни, проводять відкриті уроки, пишуть диктанти і багато іншого. Загалом, намагаються за один день охопити все те, що не встигли раніше. Показати, як же патріотично всі налаштовані і як сильно люблять українську мову. Свідомо не пишу рідну. У даному контексті і в даному регіоні це слово буде звучати фальшиво і пафосно, але для мене при цьому, воно занадто багато значить.

У Маріуполі становище української мови є, як на мене, проблемним. Про неї згадують лише як про державну і лише в день, так би мовити, її народження або під час заповнення офіційних документів. Паралельно розмірковуючи, як нею взагалі можна писати!

Зрозуміло, що є люди, які все своє життя розмовляли російською і ніхто не має права ось так брати і в один день когось до чогось схиляти, або навіть примушувати. Це право вибору кожної окремої людини. Та мова не лише про це, а про ставлення населення до української загалом. Під час проведення цього невеличкого опитування, я постійно замислювалась над питанням, де елементарна повага до мови, яка є державною згідно з Конституцією України. Ми всі йдемо в Європу і говоримо про те, як нам там буде добре. Та чи буде це добре? Чи приймуть європейські країни, які в своїй більшості є патріотами власної держави, тих, хто плюється від словосполучення «українська мова».

Ми вже більше 20-ти років є незалежною державою, де, ще раз повторю, державною мовою є українська. Та Маріуполь як був, так і залишається містом російськомовним. Російською говорять ї працівники заводів, і галузі освіти, і міські чиновники. У побуті українською майже ніхто не користується. І це в той час, як наша мова має статус регіональної у Молдові, Сербії, Румунії, Словаччині, Польщі, Хорватії, Боснії та Герцоговині. 

Проблема навіть не в тому, якою мовою говорять люди. Справедливо, якщо українцям за кордоном дозволяють вільно спілкуватись рідною для них мовою, заповнювати документи і т.д., забезпечувати такі умови для громадян нашої країни, які говорять, наприклад, російською.  Та мова тут йде про елементарну пошану.

Я провела опитування серед маріупольців різного віку (від 10 до 67), статі, соціального статусу. Усього опитано було 80 людей, які відповідали на такі запитання:

1. Чи говорите ви в повсякденному житті українською мовою?

2. Чи говорять у вашій сім'ї українською мовою?

3. Хотіли б ви жити в україномовному Маріуполі?

4. Як ви вважаєте, чи зможе українська мова найближчим часом стати в Маріуполі головною мовою спілкування? Чому?

Відповіді були невтішні. І не просто невтішні, а повсякчас грубі та нетолерантні. Зокрема про те, що українська мова є «бандерівською» та «телячою». Та про все по порядку.

Як з’ясувалось, більшість опитаних мешканців Маріуполя не говорять українською мовою у повсякденному житті. Так відповіли 50 з 80-ти (62,5 %)  опитаних осіб. У той же час, 23 (майже 29 %) спілкуються українською рідко. І лише семеро (близько 9 %) з опитаних регулярно спілкуються державною мовою. Відповідно і в сім’ях цих людей говорять переважно російською.  Зазначу одразу, що наше опитування не є претензією на серйозне наукове дослідження. Та воно явно відображає суспільну думку, яка склалась на сьогодні.

Що стосується спілкування українською в родинах опитуваних, то тут ситуація подібна. У 80 % сімей не спілкуються українською мовою. У  11 % нею говорять рідко, і тільки у семи родинах (близько 9 %) говорять державною мовою постійно.

При таких передбачуваних відповідях були й ті, що приємно здивували. Серед людей, які спілкуються переважно російською мовою, є й такі, що хотіли б жити в україномовному Маріуполі. Усього ж відсоток людей, які підтримують таку думку становить 14 %. І ще 14 % не змогли дати однозначної відповіді. Та переважна більшість, а саме 65 % опитаних, все ж не бажають змінювати звичний стан речей. А пояснюють вони це наступним чином: більша частина населення розмовляє російською мовою; Маріуполь є багатонаціональним за своїм складом. Люди ж, які всіляко намагаються підтримати українську мову в столиці Приазов’я, також не малюють райдужних перспектив стосовно зміни її положення в Маріуполі. Вони розуміють, що для того, аби наше місто стало україномовним, має пройти багато років. Любов до рідної мови має прививатись дітям змалечку. Змінить одне одного багато поколінь, адже, як зазначив один із опитуваних, «це ж не труси вранці поміняти, а зламати систему в голові півмільйона людей – це важко, для цього знадобиться не одне десятиліття».

Дар’я Харамурза