Богдан Ступка: "Треба бути постійно закоханим"

• Поделиться
• Печатать

Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому. Ці слова сказав Богдан Ступка у 2008 році - на церемонії вручення йому нагороди Римського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль, яку він зіграв у фільмі «Серце на долоні» польського режисера Кшиштофа Зануссі.

Якщо брати до уваги ці слова, то виявляється, що Ступка прожив життя щасливе - адже багато в чому завдячуючи саме йому, українське кіно- і театральне мистецтво відкривалося світу.  

Сьогодні минув рівно рік відтоді, як Богдан Сильвестрович пішов з життя.  Ким він був для нас? Актором, міністром культури, керівником театру, як записано у його офіційній біографії? Думаю, що набагато більше. Моральним авторитетом, людиною, якій беззастережно вірили в реальному житті, оскільки відтворюючи світ художній, він не кривив душею і не помилявся в жодному нюансі, в жодному порусі людського серця.

…Він з’явився на світ у Галичині, в смт Куликів на Львівщині, 27 серпня 1941 року. Родина у нього була творча: батько співав у хорі Львівського оперного театру, рідний дядько був там же солістом, а тітка - головним концертмейстером. Як згадував Богдан Сильвестрович в останні роки свого життя, «із 7 років у суботу й неділю я був на балеті або опері. "Фауст", музика Шарля Ґуно, текст написав Ґете - класика. Не Потап із його "Не люби мої мозги"».  

Попри потужну творчу династію, життєвого шляху шукав Богдан далеко від мистецтва. Юнаком він вступав на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. Вдруге спробував отримати вищу освіту на філологічному факультеті Львівського універу, вступивши на його заочне відділення.

Все розставили по своїх місцях театральна студія при Львівському академічному драмтеатрі імені Заньковецької і творчий наставник Ступки - Сергій Данченко. Саме драма Заньковецької на цілих 17 років стала сенсом творчого життя ще молодого тоді актора. Потім був Київ, театр імені Івана Франка, куди він переїхав на запрошення того ж таки Данченка, і де став спочатку актором, а згодом , у 2001 році і аж до смерті, художнім керівником.

За 10 років на чолі Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Богдану Ступці вдалося створити особливу атмосферу. За ці роки, як стверджує критик театру і кіно Олег Вергеліс, Ступка не виніс жодної догани, нікого не звільнив. «Там, де починається дисципліна, закінчується театр», - говорив Богдан Сильвестрович. І був дуже терплячим і тактовним по відношенню до молодих акторів. «Талант - це не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш, скільки відсотків його є. У когось проявляється швидко, у декого - поступово. Треба мати терпіння й чекати, коли прилетить цей птах».

Свого «птаха» у кіно Ступка впіймав у 30 років. Його дебютна роль - упівця Ореста Дзвонаря у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою» - одразу ж принесла йому визнання. Його дуже любили режисери – за пунктуальність, скромність, самовідданість й порядність. Як згадує відомий українській актор і кінорежисер Засєєв -Руденко, для Ступки не було ролей другого плану, всі були - головні. Кожну він розглядав як останню в своєму житті. До останньої ролі він не полишав творчого пошуку і сумнівів. «Адже творчість, - говорив Ступка, - це сумнів. Його нема - нема й прогресу. Те саме й в економіці, усюди. Треба сумніватися, зможу це зробити чи ні. Коли сам до чогось приходиш - будеш гордий, що зробив це сам, а не за ручку тебе привели. "Тут стань, тут так ручку витягни, тут так говори" - це вже ремесло, а не творчість».

Творчість і люди, що шукають свого шляху в творчому середовищі, були, напевно, головним в житті Богдана Сильвестровича. Як згадує для i24.com.ua молодий  маріупольський режисер Андрій Кіор (до його фільму «Тайна козацького храму» увійшло інтерв’ю зі Ступкою), «я був вражений простотою Богдана Сильвестровича і його готовністю прийти на допомогу режисеру-початківцю».

«Коли Ступка знімався в Маріуполі у фільмі «Однажды в Ростове»», я попросив його знятися і для мого фільму, - згадує Андрій Кіор. - Він, Ступка, зірка театру і кіно світового рівня, працював у складних побутових умовах і не нарікав, не вимагав для себе якихось особливих преференцій. Заради того, аби задовольнити моє, студента-режисера прохання і записати інтерв’ю, він відмовився від обіду, сів просто посеред знімального майданчика на якусь коробку, терпеливо і щиро відповідав на питання, які, я впевнений, йому вже до мене ставили сотні разів. А як ми тепер знаємо, вже в той час він був тяжко хворим, і чого йому вартували такі умови праці і таке ставлення до людей, знає тільки Бог».

…Минув рік як Богдан Сильвестрович відійшов у інший світ. Нам він залишив понад сотню своїх кіноробіт, майже кожен з героїв яких претендує на звання «народний». А сам актор назавжди залишиться для нас Героєм України. І навіть не з огляду на заслужено отриману ним найвищу нагороду нашої держави, а з огляду на свою безмежну любов до неї.

«Треба постійно бути закоханим. Не тільки в жінку, не тільки в каштани, не тільки в місто. У все, що складає життя, треба бути закоханим. І треба радіти», - так говорив він. І так жив, ділячи між нами свою любов.